Нарис історії сторінка 1

Віталій Іващенко

ФАКУЛЬТЕТ ГУМОРУ

(нарис історії найстарішого в світі студентського комедійного театру)

Почалося це у далекому 1959 році, коли я, на ту пору четвертокурсник Механічного факультету Київського ордена Леніна політехнічного інституту, останній Сталінський стипендіат (після мене пішли вже Ленінські) звернувся до правління клубу з пропозицією створити в КПІ студентський комедійний театр. Мене зрозуміли, зацікавилися і допомогли. Для стимуляції запросили виступити у нас популярний в ті часи в Києві самодіяльний театральний колектив Будинку архітекторів "Кохінор і рейсшинка", яким керував артист Академічного театру російської драми ім. Лесі Українки Альфред Шестопалов. Вистава - капусник на місцево-виробничі, тобто домашні теми, але все було зроблено весело, з ентузіазмом і з гумором. Я запросив на виставу всю самодіяльність інституту. Гумор, як правило, не тільки піднімає настрій, а й мобілізує. Багатьом захотілося створити такий театр і у нас. Художнім керівником запросили Альфреда Шестопалова.

1 квітня 1959 року зібралися у приміщенні Хорової капели (аудиторія 310-1) і започаткували Естрадний театр аматорів "ЕТА". Ентузіасти з Кінофакультету навіть зняли кілька кадрів цього зібрання - для історії. Тут же було вирішено щороку саме 1 квітня святкувати свій день народження виставою, бажано новою.

Подібні ідеї не виникають на порожньому місці. Ще в школі (м.Сміла Черкаської області) я брав участь у самодіяльності - співав, читав вірші і гуморески, танцював, придумував і співав гумористичні куплети. В інституті (вступив у 1955 році на спеціальність Обробка металів тиском) співав у хоровій капелі, вчився у вокальній студії, брав участь у комедійних виставах-оглядах, які були візитною карткою нашого Механічного факультету (зараз це Механіко-машинобудівний інститут НТТУ "КПІ"), на щорічних інститутських фестивалях - конкурсах самодіяльного мистецтва. Виступав як автор і конферансьє інститутського джазу, яким керував Василь Петрусь (згодом Народний артист України, художній керівник і диригент оркестру Державного цирку), грав у мініатюрах із різними напарниками. Усі тексти писав і ставив самотужки. Тому крок до створення театру був цілком закономірним.

Чому театру дали таку назву, тоді як більшість аналогічних студентських театрів називалося СТЕМами - студентськими театрами естрадних мініатюр? По-перше, не хотілося безликості і стандартності, не хотілося, щоб було як у всіх. А по-друге, ми хотіли, щоб назва мала певний зміст, якось виражала сутність театру. Довго думали і назвали театр ЕТА - Естрадний театр аматорів.

Е с т р а д н и й - значить демократичний, зрозумілий усюди і всім, актуальний, мобільний, цікавий і веселий.

Т е а т р - значить в основі дослідження життя людського духу у формі художніх образів і цікавої драматургії.

А м а т о р и - це ті, хто вміло і з любов'ю займаються справою, яка не є їхньою професією. Це люди покликання.

А грецькою літерою "ета" в техніці позначають коефіцієнт корисної дії. У цьому символі - мета і мрія театру: своїм веселим життєстверджуючим мистецтвом, яке висміює все, що варте сміху, допомагати окремій людині і суспільству підвищувати свій коефіцієнт корисної дії, щоб завтра жилося більш цікаво і гідно.

Це були 60-ті роки, знаменита хрущовська відлига. Студентство тягнулося до нового життя, до правди та розкріпачення, до критичного, і в той же час оптимістичного погляду на життя. Можна сказати, що була суспільна потреба у створенні такого театру. В цей же час у Москві з'явився знаменитий театр Московського Держуніверситету "Наш дім" і багато інших студентських театрів у різних містах Союзу.

Прем'єра першої вистави "Без весни винуваті" відбулася 5-го травня 1959 року в актовому залі КПІ. (Перший корпус, третій поверх). Схвальний відгук про прем'єру надрукувала тоді найпопулярніша київська газета "Вечірній Київ".

Драматургію вистави допомагали мені створювати студент Гірничого факультету Юрій Заболотнюк (на жаль, його вже нема серед нас) - саме він приніс цікаву ідею мініатюри "Балка", а я вже її придумав і написав, і студент Механічного факультету Ілля Зборовський (давно живе в США), який написав усі тексти пісень. В процесі роботи тексти мініатюр кілька разів обговорювались в колективі - скорочувались, доповнювались, мінялись.

Оригінальну музику до вистави написали брати Черепіни: Юрій (зараз майор-інженер) і Валентин (зараз доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії Наук України).

Першими акторами театру були студенти-механіки - мої однокурсники Олексій Стукач (немає в живих) і Юлій Глумчер (давно в Америці), студент Електротехнічного факультету Юрій Бовсуновський - це ті, з ким я вже грав свої мініатюри, а також Ірина Упеник, Олександр Шапіро та інші. Прийшли і актори інститутського драматичного колективу: Саша Ільїн (пізніше режисер українського телебачення), Арлен Буренков, Світлана Козинець, Віктор Цизін та інші.

За жанром "Без весни винуваті" - естрадна вистава-огляд, в якій самостійні комедійні мініатюри були нанизані на легкий ліричний сюжет: студент-медик закохувався в тролейбусі в студентку-політехнічку і потім розшукував її в КПІ, потрапляючи в різні комедійні ситуації.

Фрагмент цієї вистави "Балка" обійшов сцени мало не всіх СТЕМів Радянського Союзу. Вона і зараз є в концертному репертуарі театру.

Вистава мала такий успіх, що грали її кілька разів підряд. На той час це було рідкістю. У подальшому саме практика нашого театру була прикладом ставлення до вистав як до мистецтва, тобто багато працювати, багато грати, вдосконалюючи і відшліфовуючи вистави, а не робити "разовки" як на іменинах у тьоті Мані.

Сезон 1960-61 років. Після літа відновлюємо виставу і граємо її ще кілька разів, на концертах граємо окремі номери з неї.

Фрагменти вистави показало Українське телебачення. Це було майже неймовірно, бо в ті часи гумор і телебачення були практично несумісними.

Акторів почали упізнавати на вулицях, з ними здоровкались викладачі. Комусь навіть без опитування поставили залік! Прийшла слава. І половина акторів захворіла на зіркову хворобу. А це смерть театру.

В таких випадках рятує тільки хірургія. Була різка розмова "на чистоту". Були і сльози. Лишилася лише половина колективу, але та, для якої "Справа в театрі - понад усе!" Це - перший девіз ЕТА. Відтоді ми ретельно слідкуємо за тим, щоб в колектив вливалися тільки доброзичливі, працьовиті, інтелігентні студенти.